Впровадження акмеологічних підходів

Акмеологія як складова підвищення якості освіти та забезпечення професійного успіху

Основна проблема, що стоїть перед системою освіти різних країн сьогодні, полягає в необхідності визначення способів та шляхів модифікації навчального процесу та процесу підготовки педагогів з метою формування в учнів навичок ХХІ сторіччя, які дозволять їм ефективно працювати в новому, інформаційно насиченому середовищі, що надзвичайно стрімко змінюється.

В цьому контексті необхідність акмеологічного підходу у організації навчально-виховного й управлінського  процесу сучасної  школи  очевидна, оскільки суспільство очікує від школи, що її випускники будуть компетентними, мобільними, комунікабельними, креативними, інтелектуальними особистостями, які прагнуть до успіху та  вміють самостійно будувати індивідуальну траєкторію розвитку. Акмеологічні ж прийоми та акметехнології пропонують практичне вирішення питання особистісного та професійного успіху, а саме такими ми бачимо випускників шкіл.

Разом з тим готовність до професійної самореалізації формується не лише у ВНЗ – основи мають закладатись ще при навчанні у школі. Саме у такий спосіб можливе забезпечення неперервності навчання, свідомого вибору учнями майбутньої професії та готовності до набуття компетентностей, як предметних, так і ключових.

Соціальний успіх розуміється як завдання школи і забезпечується шляхом формування освітньо-виховного інтелектуально насиченого середовища, в якому учні й вчителі мають можливість максимально повно реалізувати власний творчий потенціал, інтелектуальні можливості, що сприяють успішній реалізації школярів та їх адаптації в мінливих соціально-економічних умовах суспільства знань, до основних характеристик якого належать інтелект та технології.

Оскільки запропонована технологія охоплює не тільки навчальну діяльність, то формами організації даного процесу можуть виступати різні види уроків, консультації, майстер-класи, ділові зустрічі, дискусії, експерименти, інтелектуальні турніри та марафони, конференції, захисти проектів тощо.

Пріоритетною в розвитку здібностей учнів та забезпечення успіху їх самореалізації  є самостійна діяльність, від формування цілей та визначення змісту до вибору форм його засвоєння та оцінювання власних результатів.

За умови успішної реалізації поставлених завдань та організації ефективної взаємодії в умовах інтелектуально-насиченого середовища можливим стає вирішення наступних проблемних питань сучасної освіти:

·          добір змісту та педагогічних технологій, що розкривають учням ціннісні життєві орієнтири та сприяють найбільш повній реалізації їх ціннісних життєвих орієнтацій;

·          розширення спектра освітніх послуг, що дозволяють учням  опанувати культуру самовизначення та самореалізації;

·          збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів  в усіх сферах їх діяльності;

·          модифікація виховної системи школи у зв’язку з новими напрямами розвитку освітньої установи;

·          удосконалення професійної компетентності та загальнокультурного рівня педагогічних працівників;

·          створення системи моніторингу якості навчально-виховного процесу школи;

·          виховання успішної конкурентоспроможної особистості школяра, формування конкурентоспроможності особистості всіх учасників освітнього процесу.

Крім того,  батьки, будучи рівноправними суб’єктами освітнього процесу школи, мають можливість одержувати інформацію про успіхи своїх дітей та брати активну участь у створенні й коректуванні індивідуальної освітньої траєкторії своїх дітей.

На завершення слід зазначити, що сформоване в школі інтелектуально насичене середовище це не відокремлений елемент освітнього середовища, а система, що відображає орієнтованість школи на особистість сучасного учня з урахуванням його освітніх та соціальних запитів. А застосування акмеологічного підходу до змісту освіти, технологій навчання й виховання учнів, управління школою дозволяє перевести школу з режиму функціонування до режиму розвитку, та забезпечує  підвищення якості освіти, оскільки для всіх суб’єктів освітнього процесу систематизуючими стають компетентнісні  мотиви, навчання стає внутрішньою потребою, а творче переосмислення дійсності – провідним.